Предыдующая часть книги
Тема 6 ПРОКУРАТУРА УКРАЇНИ
1. Місце прокуратури в системі державних органів
У юридичній науці України до цього часу нема єдності у питанні до якої гілки влади належить прокуратура: законодавчої, виконавчої чи судової. Чинне законодавство України також не дає чіткої відпові-ді на це питання. Досвід зарубіжних країн свідчить, що існують різні варіанти вирішення питання про місце прокуратури у системі дер-жавної влади. В одних країнах прокуратура перебуває у складі Мініс-терства юстиції, в інших - при судах, в третіх - виділена в окрему сис-тему.
Аналіз функцій прокуратури, визначених Конституцією України і Законом України про прокуратуру, показує, що одні функції прокура-тури тяжіють до виконавчої влади, інші - до судової. Виходячи з цьо-го, а також враховуючи принцип поділу влади на законодавчу, вико-навчу і судову не позбавлений умовності, логічним буде висновок, що в сучасному вигляді прокуратуру України ні до однієї гілки влади не можна віднести, вона за своєю державно - правовою природою є самостійним державним інститутом у механізмі державної влади, покликаним здійснювати визначені законодавством функції.
Прокуратура - слово латинського походження і означає піклу-юсь, керую. У Стародавньому Римі управитель господарством; пові-рений римського громадянина у судових справах; за часів імперії - урядовець, що відав податками, управителя землями імператора. Прокуратура як державний інститут, який здійснює нагляд за вико-нанням законів, виникла у Франції у 1302 році. У Російській імперії, до складу якої входила Україна, прокуратура була заснована Петром І як каральний орган - “око государево”. Указом царя в 1722 році бу-ла введена посада генерал-прокурора, який мав наглядати за закон-ністю діяльності Сенату та інших державних органів. Правовий ста-тус прокуратури неодноразово змінювався.
Місце прокуратури в системі державно - правових інститутів має ключове значення для визначення сутності прокурорської системи, функцій прокуратури, її правового статусу, організаційної побудови, форм і методів діяльності.
Світова практика знає наступні приклади щодо місця прокуратури в системі державних органів:
країни, де прокуратура знаходиться в складі міністерства юстиції (США, Франція, Польща). Так, у США і Польщі міністр юстиції є одночасно і генеральним прокурором. Йому підпорядковані нижче-стоящі прокурори;
країни, де прокуратура входить до складу судового корпусу (магістратури) і знаходиться при судах (Іспанія, Італія). Будучи вклю-ченою в систему судової влади з функціональною автономією, про-куратура виконує завдання у відповідності з принципами єдності дій, ієрархічної залежності, законності і неупередженості. Так в Іспанії прокуратура сприяє юстиції в захисті законності, прав та свобод гро-мадян, а також слідкує за дотриманням незалежності трибуналів, до-бивається перед ними задоволення публічного інтересу. Очолює її Генеральний прокурор держави, який в ієрархії судової влади вважа-ється наступною особою після голови Верховного трибуналу;
країни, де прокуратура виділена в окрему систему і підзвітна парламенту (КНР, Куба, Словакія, Болгарія). У цих країнах на проку-ратуру покладається також загальний нагляд за законністю;
країни де прокуратури немає (Великобританія).
У радянській і пострадянській юридичній літературі висловлені різноманітні погляди щодо місця прокуратури в системі державного механізму. Вони зводяться до наступного:
1) прокуратура повинна бути включена в судову гілку влади і її основною функцією повинно стати здійснення обвинувальної влади в державі;
2) прокуратура не повинна належати ні до виконавчої, ні до су-дової влади, а має бути органом Верховної Ради України, щоб ре-ально забезпечувати законність. Будучи в структурі органів законо-давчої влади, прокуратура виступає як єдиний орган незалежного контролю за дотриманням законів при винесенні судових рішень;
3) виходячи з сьогоденних реалій, враховуючи статус Президен-та, котрий визнається гарантом Основного Закону, прав і свобод гро-мадянина, було б логічно, в крайньому випадку на перехідний пері-од, конструювати прокуратуру як структуру президентської влади, яка здійснює від його імені нагляд за виконанням законів і указів Президента України в державі;
4) діяльність прокуратури носить особливий, самостійний харак-тер державної влади, що діє на основі притаманних цьому органу принципів і повноважень. Прокуратура не повинна організаційно вхо-дити не в одну із гілок влади, оскільки вона діє в інтересах всіх гілок влади, взаємодіє з ними і, в деякому значенні, обслуговує їх. Проку-ратура - це інструмент, механізм контролю за реалізацією повнова-жень (приписів) всіх гілок державної влади шляхом нагляду за точ-ним виконанням законодавчих актів.
Прокуратура України - самостійний централізований орган дер-жавної влади, що діє в системі правоохоронних органів держави та забезпечує захист від неправомірних посягань на суспільний та дер-жавний лад, права і свободи людини, а також основи демократично-го устрою засобами і методами, що передбачені законом. Прокура-тура не підпорядковується виконавчій або судовій владі, оскільки її діяльність є елементом системи стримувань і противаг між гілками влади, які формуються та утверджуються у державі після прийняття нової Конституції. “Фундаментальні гілки влади - законодавча, вико-навча та судова, які уособлюють єдину державну владу та її поділ, зовсім не виключають можливості існування інших функціонально самостійних правових інститутів. Їх наявність визначається реальни-ми потребами побудови правової держави і державно - правового життя суспільства в даний конкретний період, необхідністю демокра-тичних реформ контролю гілок влади у випадках, коли їх діяльність не відповідає принципам і положенням Конституції”.
Проголосивши незалежність, Україна першою серед колишніх республік СРСР 5 листопада 1991 року прийняла Закон України “Про прокуратуру”, який було введено в дію 1 грудня 1991 року. Саме цей день відзначається як День працівників прокуратури.
Відповідно до ст. 121 Конституції України на прокуратуру по-кладено:
• підтримання державного обвинувачення в суді;
• представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом;
• нагляд за додержанням законів органами, які проводять опе-ративно - розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство;
• нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів при-мусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян.
У ст. 123 Конституції України передбачено, що організація і поря-док діяльності органів прокуратури визначаються законом. Прийнят-тя Верховною Радою Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про прокуратуру”, безумовно, сприяє посиленню правоза-хисного потенціалу прокуратури, уточненню її наглядових повнова-жень. Зміни в законодавстві, пов’язані з судово - правовою рефор-мою, рішення Конституційного суду України, накази Генерального прокурора України детально встановлюють компетенцію прокурату-ри.
Правоохоронна діяльність прокуратури є елементом втілення обов’язку держави з утвердження та забезпечення прав і свобод лю-дини, відповідає вітчизняним традиціям здійснення нагляду за вико-нанням правових норм. Дієвий механізм органів прокуратури - один з гарантів законності та правопорядку, він сприяє реалізації принципу верховенства права, що є основним у правовій державі.
Правовою основою організації і діяльності органів прокуратури є Конституція, Закон України “Про прокуратуру”, кримінально-процесу-альне, цивільно - процесуальне, адміністративне, виправно-трудове, господарсько-процесуальне законодавство та інші закони України (в частині, що не суперечить Конституції України), а також визнані Україною відповідні міжнародні договори та угоди.
Діяльність органів прокуратури спрямована на всемірне утверд-ження верховенства закону, зміцнення правопорядку і має своїм за-вданням захист від неправомірних посягань:
• закріплених Конституцією України незалежності республіки, суспільного та державного ладу, політичної та економічної системи, прав національних груп і територіальних утворень;
• гарантованих Конституцією, іншими законами України та між-народними правовими актами соціально-економічних, політичних, особистих прав і свобод людини і громадянина;
• основ демократичного устрою державної влади, правового статусу місцевих рад, органів самоорганізації населення.
Пріоритетним напрямком діяльності прокуратури є захист прав і свобод населення. Для цього прокуратура має обмежити неправо-мірну або таку, що межує із правопорушенням, дію певного кола дер-жавних органів та посадових осіб передбаченими законом засобами. При цьому органи прокуратури захищають у межах своєї компетенції права і свободи громадян на засадах їх рівності перед законом, не-залежно від національного чи соціального походження, мови, освіти, ставлення до релігії, політичних переконань, службового чи майно-вого стану та інших ознак.
Оскільки в Україні визнається і діє принцип верховенства права, то функціонування прокуратури як державного інституту, діяльність її посадових осіб підпорядковується тільки нормативно-правовим ак-там. Принцип верховенства права передбачає визначальну, провід-ну роль права у співвідношенні права і політики, права й ідеології, права й економіки. Норми Конституції України є нормами прямої дії, внаслідок чого прокуратура, зокрема, може представляти інтереси громадянина або держави в суді для захисту конституційних прав безпосередньо на підставі Основного Закону, і це належним чином гарантується навіть у разі відсутності інших нормативних актів.
З іншого боку, рішення, дії чи бездіяльність прокурорів можуть бу-ти оскаржені в судовому порядку. Суд не може відмовити у право-судді, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважає, що її права і свободи порушено чи порушуються, створено перепони для їх реалізації чи мають місце утиски прав і свобод.
В Законі України “Про прокуратуру” (ст. 6) закріплено принципи організації та діяльності прокуратури, де зазначено, що органи про-куратури України:
1) становлять єдину централізовану систему, яку очолює Гене-ральний прокурор України, з підпорядкуванням прокурорів нижчого рівня вищому;
2) здійснюють свої повноваження на основі додержання Консти-туції України та чинних на території нашої держави законів, незалеж-но від будь яких органів державної влади, посадових осіб, а також рі-шень громадських об’єднань чи їх органів;
3) захищають у межах своєї компетенції права і свободи грома-дян на засадах їх рівності перед законом, незалежно від національ-ного і соціального походження, мови, освіти, ставлення до релігії, по-літичних переконань, службового чи майнового стану та інших ознак;
4) вживають заходів щодо усунення порушень закону, від кого б вони не виходили, поновлення порушених прав і притягнення у вста-новленому законом порядку до відповідальності осіб, яки допустили ці порушення;
5) діють гласно, інформують державні органи влади, громадсь-кість про стан законності та заходи щодо її зміцнення.
Суть принципу єдності полягає в тому, що кожний орган прокура-тури, її посадові особи діють у межах своєї компетенції, виступаючи як представники єдиної системи прокурорських органів. Це – важ-лива структурна ознака, оскільки внаслідок цього забезпечується єд-ність завдань, що стоять перед прокурорами різних рівнів, загаль-ність методів, форм їх діяльності з основних напрямків роботи, а та-кож засобів реагування на порушення закону. Здійснюючи нагляд за виконанням законів, органи прокуратури вживають заходів щодо усу-нення порушень закону, поновлення порушених прав і притягнення у встановленому законом порядку до відповідальності осіб, які допус-тили ці порушення, виходячи з єдності мети і завдань, що стоять пе-ред прокуратурою.
Сувора підпорядкованість органів прокуратури по вертикалі, яка ґрунтується на принципі централізації прокурорської системи, є не лише фактором виконавської дисципліни, що само по собі важливо в діяльності прокуратури. Вона гарантує, що будь - який акт прокурату-ри має відповідати закону, наказам Генерального прокурора. Для скасування незаконного, необґрунтованого рішення, що його прий-няв прокурор нижчого рівня, відповідному керівникові органу проку-ратури надано право одноособово вирішити це питання.
Незалежність прокуратури означає, що всі прокурори здійснюють свої повноваження незалежно від органів державної влади і самоор-ганізації населення, політичних партій і громадських об’єднань.
Принцип гласності у діяльності прокуратури характеризується тим, що органи прокуратури виконують покладені на них завдання гласно, інформуючи громадян, а також органи державної влади про результати своєї роботи, про стан і додержання законів органами і установами, щодо яких прокуратура здійснює наглядові функції. Цим прокуратура зміцнює правовий порядок, запобігає порушенню прав і свобод людини, формує громадську думку навколо правопорушень і осіб, які їх допустили, впливає на правосвідомість громадян, підви-щуючи їх правову культуру.
Для ефективного виконання прокуратурою правозахисної ролі за-конодавством передбачено гарантії незалежності та повноваження, що значно відрізняють їх від інших правоохоронних органів. Втручан-ня органів державної влади, посадових осіб, засобів масової інфор-мації, громадсько-політичних організацій та їх представників у діяль-ність прокуратури з нагляду за додержанням законів або з розсліду-вання діянь, що містять ознаки злочину, забороняється.
Вплив у будь - якій формі на працівника прокуратури з метою пе-решкодити виконанню ним службових обов’язків або добитися прий-няття неправомірного рішення тягне за собою відповідальність пе-редбачену законом.
Звернення представників влади, інших посадових осіб до проку-рора з приводу конкретних справ і матеріалів, що перебувають у впровадженні прокуратури, не можуть містити будь - яких вказівок або вимог щодо результатів їх вирішення.
Як втручання у здійснення прокурорського нагляду, розслідуван-ня злочинів кваліфікуються звернення народних депутатів України, депутатів органів місцевого самоврядування, посадових осіб, пред-ставників засобів масової інформації до прокурора з вимогою надати інформацію, що становить службову таємницю або таємницю слідст-ва, виконати чи не виконати конкретні наглядові чи слідчі дії або здійснити їх всупереч законові.
Передбачені законом повноваження прокурора брати участь у за-сіданнях органів законодавчої і виконавчої влади, а також органів са-моорганізації населення є одним з важливих проявів особливого ста-тусу прокуратури в здійсненні контрольних функцій. Разом з тим встановлено заборону прокурору входити до складу комісій, коміте-тів та інших колегіальних органів, утворюваних радами або їх вико-навчими органами.
Отже, посідаючи не підпорядковане місце в системі поділу дер-жавної влади, прокуратура всю свою діяльність спрямовує на за-хист законом передбачених прав і свобод громадян та інтересів держави від неправомірних посягань, утвердження принципу верхо-венства права.
2. Функції прокуратури
Конкретні функції прокуратури слід розглядати у двох аспектах. По-перше, вони ґрунтуються на існуючій нормативній базі та переві-рені практикою, а тому підлягають уточненню і вдосконаленню відпо-відно до історичних умов формування правової держави. Сьогодні прокуратура залишається доступним для населення і надійним дер-жавним органом, що забезпечує захист прав і свобод громадян, інте-ресів держави. На вимогу прокурорів останніми роками поновлено права сотень тисяч людей у галузі трудових, житлових та інших від-носин.
По-друге, конституційні положення дещо звужують сферу діяль-ності прокуратури. Як уже зазначалось, крім передбачених у ст. 121 Конституції України та ст. 5 Закону України “Про прокуратуру” функ-цій, прокуратура продовжує виконувати відповідно до чинних законів функцію нагляду за додержанням і застосуванням законів та функ-цію попереднього слідства. Це також закріплено в Перехідних поло-женнях до Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про прокуратуру”.
Принципово важливим є законодавче застереження про те, що на прокуратуру не може покладатися виконання функцій, не перед-бачених Конституцією України і Законом України “ Про прокуратуру ”
Підтримання державного обвинувачення в суді. Однією з ос-новних функцій діяльності прокуратури є підтримання державного обвинувачення в суді. Конституційне положення про визнання вин-ним та про застосування кримінального покарання тільки судом виз-начає судовий розгляд центральною вирішальною стадією кримі-нального процесу. Тому участь прокурора в судовому розгляді є од-нією з найважливіших ділянок його діяльності. Участь прокурора в суді як державного обвинувача - важлива гарантія винесення судом законного, обґрунтованого вироку та додержання передбачених за-коном прав та інтересів громадян. Слід підкреслити, що суд та проку-ратура при розгляді кримінальних справ мають схожі завдання, але прокурор сприяє їх виконанню згідно з принципом змагальності особ-ливими методами.
У державах з високорозвинутою системою права не виникає пи-тання про необхідність участі прокурора при розгляді кримінальних справ у суді. Без обвинувача справа не розглядається, а неявка про-курора в судове засідання тягне за собою відкладення розгляду справи. В чинному кримінально-процесуальному законодавстві, яке теж передбачає змагальність як одну з найважливіших засад, це пи-тання детально не регламентовано.
Прокуратура сьогодні не має реальних можливостей забезпечити підтримання державного обвинувачення у кожній справі у зв’язку з відсутністю бюджетного фінансування для введення до штату близь-ко двох тисяч додаткових працівників. Але демократичні зміни, деякі позитивні зрушення у сфері економічних реформ в Україні найближ-чим часом, очевидно, таки приведуть до встановлення обов’язку під-тримання державного обвинувачення прокурором у кожній кримі-нальній справі, що її розглядує суд.
Державне обвинувачення завжди спрямовано проти конкретної особи. У кожному випадку воно є персоніфікованим і складається з виявлення (встановлення) цієї особи. Сутність державного обвину-вачення полягає в сукупності дій прокурора з відстоювання перед су-дом обвинувального висновку про передбачений законом злочин, що його вчинила особа, яка перебуває на лаві підсудних.
Джерелом державного обвинувачення є діяльність органів діз-нання та досудового слідства, зусиллями яких особа, викрита як та-ка, що вчинила злочин, у зв’язку з чим має постати перед судом. Під-тримуючи обвинувачення в суді, прокурор привселюдно обвинувачує підсудного та наполягає на застосуванні до нього справедливого по-карання, допомагає суду у кваліфікованому вирішенні справи, при-вертає увагу до причин та умов, що сприяли вчиненню злочину.
Державний обвинувач бере участь у допитах підсудного, потерпі-лого, свідків, у дослідженні висновків експертів та речових доказів. Він розпочинає свої дебати у кримінальній справі, виступаючи з об-винувальною промовою. У ній він аналізує матеріали справи, докази, риси особистості підсудного, висловлює міркування з питання при-значення міри покарання. Об’єктивність та незалежність прокурора в суді гарантована передбаченою законом можливістю для прокурора відмовитись від підтримання державного обвинувачення, якщо дані судового слідства не підтверджують пред’явленого підсудному обви-нувачення, виклавши у своїй постанові мотиви відмови.
Гласний та змагальний судовий процес створює сприятливі умо-ви для оцінки доказів, виявлення обставин, які були раніше невідомі чи не піддавалися дослідженню або які відображені в процесуальних документах з істотними порушеннями закону. Зосередження в один час та в одному місці всіх процесуальних осіб, які мають відомості про злочин, перевірка їх показань під різними кутами зору прокуро-ром та захисником, послідовний та безперервний допит підсудного, потерпілого, свідків, експертів дають можливість з’ясувати розбіж-ності у їх показаннях і сприяють логічному аналізу та синтезу всієї сукупності доказів.
Прокурору для відмови від обвинувачення не обов’язково переко-натися у невинності особи, йому досить втратити переконання у про-вині, оскільки невинність не з’ясовується, а презюмується. Відмова від обвинувачення означає, що, на думку прокурора, підсудний має бути виправданий. Проте чинне законодавство (ст. 264 КПК України) передбачає обов’язок суду роз’яснити потерпілому та його представ-нику їх право вимагати продовження розгляду справи та підтримува-ти звинувачення.
Страницы: 1 2 3 4 5 6 7 8